Це не український уряд. Це «сборная СССР», яка грає не за Україну, а за той таки СССР. Тобто за його спадкоємця – Росію. Стратегічне завдання цього уряду, продиктоване з Кремля, – остаточно скомпрометувати Україну перед цілим світом, показати, що український народ неспроможний бути державотворчою силою, що його очолювати можуть лише «варяги».
Як оті шахраї, що руйнують підприємство, щоб здешевити його і купити за безцінь, так оці «варяги» руйнують і компрометують Україну, щоб задешево здати її під владу їхньої матері-Росії.
Такий уряд в УССР був у 20 – 30-х роках. Сталін тримав там кількох українців, точніше, хохлів. Для декору і відстрілу. Усі ті урядовці поводилися в Україні як окупанти в завойованій країні. (Ленін був відвертим: «Теперь с завоеванием Украины…» – ПСС, т. 38, с. 300-305; «Киев, Полтава, Харьков взяты…» – т. 40, с. 29; «Чем больше мы завоевываем Украину…» – т. 40, с. 251). На всі рівні влади українці допускалися лише за умови, що вони слухняно здійснюватимуть колоніяльну політику Москви. А як тільки Москва запідозрювала найменший національний ухил – зараз їх відстрілювала. Та й своїх окупаційних адміністраторів теж не милувала (Хатаєвич, Постишев, Балицький, Косіор). Даремно нинішні адміністратори сподіваються, що коли вони на тарілочці піднесуть Україну цареві-батюшці Путіну, то він їх милуватиме і нагороджуватиме посадами й маєтками. Путін усюди настановить своїх іванів. А наших злодіїв у Росії чекає «одна Сибір неісходима».
Хай мене після цієї статті обзивають націоналістом, шовіністом, расистом, нехай звинувачують у розпалюванні міжнаціональної ворожнечі – я звик. За вироками совєцьких судів я – «український БУРЖУАЗНИЙ націоналіст» із 1968 року.
Тільки сліпий, забамбулений хохол не бачить, не хоче бачити, що в Україні вже відверто російська влада. Кадри в неї добираються за національною ознакою. Щоправда, беруть і українців, які втратили свої національні ознаки і стали на бік окупанта. Тобто зрадників українського народу. Ця чужа, ворожа українському народові влада готує – ні, вже здійснює тихий державний переворот. Залишилося лише ввести «другу державну мову» – і Україна буде розтоптана остаточно, її можна буде «упразднить за ненадобностью». Час, пророкований Тарасом, настав:
…Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять…
P.S. Читач запитає: а чому я назвав статтю «Варяги внутрішні і варяги зовнішні»? За аналогією до статті Михайла Драгоманова 1876 року «Турки внутрішні і зовнішні». Щоб застерегти: росіянам внутрішнім і росіянам зовнішнім держава Україна не потрібна. А якщо вона, всупереч їхній волі, з΄явилася, то вони взяли в ній гору, щоб попанувати над дурними хохлами – недобитками українського народу. Якщо ж цей «проект» не вдасться, то не шкода цю країну покинути напризволяще і втекти за кордон, де в іноземних банках вони зберігають «з пожару вкрадений покров». Адже Україна для них – не Батьківщина, а лише територія і населення. Для пограбування. А поки що – за нашою, панове виборці, мовчазною згодою! – вони будують в Україні Росію № 2. Малоросію. Де ми, абориґени, потрібні хіба як робоче бидло, чисельність якого вони реґулюватимуть на свій розсуд.
Василь Овсієнко, лавріят премії імени Василя Стуса.
1 червня 2012 року.
